Відомий український громадсько-політичний і державний діяч, визначний письменник.

Народився Володимир Кирилович в с. Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині територія м. Кропивницький) у селянській родині.

Розпочавши своє навчання у народній школі, він одразу ж привернув увагу вчителів блискучими здібностями. Батьків умовили віддати його для продовження навчання до Єлисаветградської гімназії. Стосунки з гімназистами не складалися й Володимиру, аби постояти за себе, доводилось досить часто брати участь у бійках. У старших класах до поведінки гімназиста В. Винниченка додалась ще й революційна діяльність. Керівництво гімназії не могло залишити це поза увагою і наслідком стало виключення з навчального закладу.

Ці неприємності не зламали майбутнього письменника, не позбавили його тяги до знань. Екстерном Володимир склав іспити до Златопільської гімназії й таки отримав атестат. У 1901 р. став студентом юридичного факультету Київського університету святого Володимира, проте і там  брав активну участь в українському національному русі, заснував таємну революційну організацію "Студентська громада", через участь у якій його у 1902 р. заарештували і ув'язнили, та за браком доказів звільнили. Це стало приводом для виключення з університету.

Володимир був призваний до армії, яку залишив через загрозу арешту, перейшов на нелегальне становище (1905-1917 рр.).  Жив в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. У цей період відбувся злет його літературного таланту. Вийшла друком перша збірка оповідань "Краса і сила" (1906 р.). У 1910-х роках Володимир Винниченко набув широкої популярності в Росії як письменник європейського рівня, майстер соціальної і морально-психологічної драми, п'єси якого ставили не лише українські, а й російські та європейські театри.

Після Лютневої революції 1917 р. Володимир Кирилович повернувся до Києва, став одним із лідерів української революції 1917-1921 рр., активним і дійовим політиком. У травні-червні 1917 р. очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимоги про надання Україні автономії й вів переговори. Окрім того, Володимир Винниченко стояв біля витоків української державності, був членом та заступником голови Української Центральної Ради (УЦР), головою першого українського уряду – Генерального секретаріату УЦР, будучи генеральним секретарем внутрішніх справ. Саме йому належать всі головні законодавчі акти УНР.

Листівка: Український інститут національної пам'яті

Однак у політичній кар'єрі йому не дуже щастило. Після кількох вдалих кроків, як наприклад, Акт Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р., настали тяжкі часи для державотворчої діяльності Директорії. Україна опинилася у цілковитому оточенні й Директорія відступила з Києва, а сам В. Винниченко емігрував до Австрії.

Листівка: Український інститут національної пам'яті

Після спроби у 1920 р. повернутися до України, його знову чекала еміграція. Він продовжував займатися політичною діяльністю у Чехословаччині, Берліні, Парижі. З кінця 20-х років Володимир жив у Парижі, дедалі більше зосереджуючись на літературі. Винниченко-письменник став справжньою подією в українській літературі початку ХХ ст, піднявши її до європейського рівня. Написав 14 романів, низку п'єс, сценаріїв, сотні оповідань.

Його називали "Лікарем людських душ", бо ввів в українську літературу нову проблему – внутрішній конфлікт людини, пошук сенсу життя. Революціонер-драматург, який підкорив режисерів і театралів України та Європи психологічним експериментом і новим героєм – інтелегентом замість селянина. Започаткував модерністську течію – неореалізм, філософську концепцію – конкордизм (чесність із собою), наукову фантастику й антиутопію.

Драматургія Володимира Винниченка була популярною за кордоном. П'єси "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Закон" та "Гріх" перекладено німецькою мовою та поставлено на німецькій та інших європейських сценах, п'єсу "Брехня" у 1930 р. поставило у м. Шалетт (Франція) Українське мистецьке товариство.

Було перекладено й романи "Чесність з собою", "Записки Кирпатого Мефістофеля". У 1922 р. на екранах Німеччини демонстрували фільм "Чорна Пантера", знятий за п'єсою В. Винниченка.

Не забули його й в Україні. Незважаючи на складні стосунки з радянською владою, його п'єси ставились у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях,  Коломиї,  не оминули  їх  увагою  навіть  театри  Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Такі корифеї  театру,  як  К. Станіславський, Володимир Немирович-Данченко, М. Садовський, неодноразово консультувалися з драматургом з приводу сценічного втілення його робіт.

Нині творча спадщина Володимира Винниченка може, нарешті, посісти належне їй по праву місце, адже ніщо тепер не заважає справедливо визнати письменника, справжнього патріота, що півжиття провів за кордоном (де і похований), беззаперечним талантом. Помер у французькому містечку Мужен 6 березня 1951 року.