Світ стендів пропонує Вам для кабінету української мови та літератури стенд-портрет із зображенням Івана Котляревського в таких варіантах:

Прикріпити портрет до стіни не складно. Є кілька способів кріплення. Перед замовленням рекомендуємо ознайомитися з інформацією по кріпленню стендів.

Компанія Світ стендів доставляє продукцію по всій території України, а так само в будь-яку точку світу поштою.

Ознайомитися з повним асортиментом стендів можна на сайті компанії: http://mir-stendov.com

“Будеш, батьку,панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!”
      Так пророкував Тарас Шевченко невмирущість імені основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Творчість письменника також високо оцінили декабристи, О.Герцен, М.Гоголь, Я.Купала, А.Чехов, Л.Толстой, К.Ціолковський, К.Тімірязєв, С.Ковалевська та багато інших видатних митців і вчених світу. Вже 200 років минуло з часу появи поеми І.Котляревського “Енеїда” і більше 180 років з дня першої вистави його п’єси “Наталка Полтавка”, але й сьогодні ці твори є живим явищем культури не тільки в Україні, а й за її межами.
      Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. Нерідко хлопцю доводилося вдовольнятися лише шматком хліба й ходити босим, але жива й весела вдача допомагала йому зносити домашні нестатки. Невеликий будинок Котляревських стояв неподалік від собору. З нього відкривався чудовий краєвид: серед луків вилася тихенька річка Ворскла, а далі синіли ліси. У серпні 1845 року, через сім років після смерті Котляревського, Т.Шевченко, перебуваючи в Полтаві, намалював цей історичний будиночок. Малюнок зберігся до сьогодні.
      Нещодавно, із запізненням на два століття, стало відомо про шляхетську кар’єру І.П.Котляревського. Рід Котляревських належав до найдавніших вихідців із Запорізької Січі. Сам Іван нараховував у ньому не менше 15 колін. Отримавши у 23-літньому віці свідоцтво про шляхетцтво, він став брати участь у роботі шляхетського зібрання в Катеринославі, а згодом – у Полтаві. З часом І.Котляревський зайняв найвищу посаду шляхетства Малоросії. Це був свого роду парламент, яким керував Котляревський. Йому підлягало більше четвертої частини території сучасної України. Займаючи найвищу посаду серед найбагатших у губернії аристократів, Котляревський був чи не найбіднішим з них. Він мав невеличку ділянку землі і дві родини кріпаків, яких перед смертю відпустив на волю.
      Діставши початкову освіту, як водилося тоді, у місцевого , дяка десятирічний Іван Котляревський у 1780 році пішов учитися в семінарію в Полтаву. В ній майбутній письменник грунтовно вивчав латинську, німецьку, французьку і російську мови (польську вивчав сам), а також риторику, піїтику, богослов’я, арифметику, західноєвропейські й античну літератури, зокрема твори Вергілія. Захопившись віршуванням, він до будь-якого слова умів майстерно добирати дотепні і вдалі рими, за що семінаристи прозвали його “рифмачем”. Хоч учився залюбки, та після смерті батька (в 1789 р.) двадцятирічним юнаком І.Котляревський залишив семінарію і почав служити в різних полтавських канцеляріях. Згодом – вчителем у поміщицьких маєтках на Полтавщині, де мав можливість глибше спостерігати за життям простого люду. Він бував на зборищах та іграх народних, сам брав участь у них, записував пісні, приказки, вдалі жарти, перекази, а на ярмарках часто слухав лірників та кобзарів. Все побачене й почуте збагачувало Котляревського і знадобилося в його творчості. Саме в роки вчителювання (1794-1796) він почав працювати над першими трьома частинами поеми "Енеїда".
      З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебував на військовій службі, брав активну участь у походах під час російсько-турецької війни, особливо відзначившись в баталіях під Бендерами й Ізмаїлом, за що одержав кілька бойових нагород.
      Перебуваючи на військовій службі, І.Котляревський продовжував писати “Енеїду” та створив “Пісню на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”. Спочатку письменник не мав наміру друкувати “Енеїду”. Проте вона стала дуже популярною серед читачів і поширювалася в рукописних списках. За одним з них 1798 р. У Петербурзі з’яється перше видання поеми під назвою “Енеида на малороссийский язык перелицованная И.Котляревским”. Видана вона була з ініціативи і на кошти конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в Петербурзі й займався видавничою діяльністю. 1808 року в Петербурзі книговидавець І.П.Глазунов повторив це видання. Обидва випуски поеми з’явилися без відома автора і не задовольняли його.
      В 1808 році І.Котляревський в чині капітана вийшов у відставку. Її причиною було висловлене Іваном Петровичем обурення з приводу жорстокого покарання повсталих киян-ополченців і віроломства щодо задунайських козаків, які за допомогу російським військам, замість землі і волі, одержали побої.
      Цього ж року І.Котляревський спробував влаштуватися на цивільну службу в Петербурзі, але не знайшов там посади і невдовзі повернувся до рідної Полтави. Під час перебування в столиці він підготував до друку й видав 1809 року свою поему вже в чотирьох частинах “Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским”. На титулі він зазначив: “Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий”. Поема присвячувалася С.М.Кочубею – полтавському губернському маршалкові, коштами якого й була видана.
      З 1810 року і до кінця життя І.Котляревський мешкав в Полтаві. Він дуже любив дітей. Тому охоче прийняв запропоновану йому в 1810 році посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. Обов’язки свої він виконував дуже сумлінно і дбав про дітей, як рідний батько: щоб були не тільки нагодовані, одягнуті й доглянуті, а й щоб росли освіченими й чесними, любили свій край і рідну мову. Його очі сяяли радістю, коли розповідав про своїх вихованців, багатьох він спонукав до навчання у вищій школі.
      У побуті Іван Петрович був скромним, жив просто. Його часто відвідували друзі. Він був бажаним співбесідником, мав гострий розум, природний нахил до гумору й сатири, був усебічно начитаним. Про його освіченість свідчить велика зібрана ним бібліотека.
      Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року І.Котляревському було доручено сформувати козачий полк. Успішно виконавши свій патріотичний обов’язок, він повернувся до своїх вихованців.
      Весь вільний час Котляревський віддає літературній праці, захоплюється театром, зокрема аматорським: ставить п’єси і грає в них комічні ролі. У 1818 році письменника призначили директором Полтавського театру. Тоді ж він познайомився з молодим талановитим актором М.С.Щепкіним, брав найактивнішу участь у його звільненні з кріпацтва, сприяв розвитку його таланту. Як директор театру Іван Петрович постійно відвідував репетиції, допомагав своїми порадами акторам. Щоб збагатити репертуар, він написав п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, які були поставлені на сцені 1819 року. Котляревський завершує свою “Енеїду”, підтримує зв’язки з письменниками, вченими, журналістами Петербурга, Харкова, Києва. Це був період розквіту творчих сил письменника. Його обирають почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького “Вільного товариства любителів російської словесності”. Це була шана не лише Котляревському. Це було визнання самостійності української мови й української літератури.
      У 1818 році І.Котляревський стає членом масонської ложі “Любов до істини” (таємного релігійно-філософського товариства). Він брав найактивнішу участь в діяльності Полтавської масонської ложі, багаторазово виступав з різних аспектів національного відродження України, зачитував укладені ним листи до Російської імператорської академії наук, в яких йшлося про негативний вплив русифікації на українську культуру і про визнання української мови і словесності рівноправними з російською мовою і літературою. Відома також діяльність видатного письменника в підпільному Товаристві малоросійському: він цілеспрямовано, сміливо пропагував у ньому дух Мазепи, національну культуру українців. Члени організації за свою головну мету ставили здобуття самостійності України, незалежної і від Росії і від Польщі. Один прискіпливий поліцмейстер зібрав чимало матеріалів стосовно діяльності Котляревського в цьому Товаристві. На щастя ці матеріали не потрапили у слідчий комітет. За плідну діяльність на ниві освіти і театру Івана Петровича було призначено в 1827 році на почесну посаду вихователя так званих “боговгодних”, тобто лікувальних і благодійних закладів Полтави. Котляревський і цій справі віддався увесь, безкорисливо заступаючись за всіх знедолених, скривджених поміщиками або чиновниками. Про нього сучасник писав так: “Під скромною простотою щирого українця в ньому приховувалась натхненна душа, відкрита всім благородним почуттям, і чудове, рідкісне по доброті серце, здатне на всі жертви”. На вулиці письменника часто тепло вітали “Здоровенькі були, добродію куме”, і він зупинився, вітався і кожного розпитував про здоров’я. За ретельне виконання гуманітарних обов’язків його нагородили діамантовим перснем і присвоїли чин майора.
      Захворівши на подагру, І.П.Котляревський пішов в 1835 році на пенсію, але не перестав цікавитись культурним тогочасним життям. В останні роки життя він майже не виходив з дому, але друзі часто відвідували його. 10 листопада 1838 року Котляревського не стало. Вся Полтава йшла за труною улюбленого письменника і шанованої людини. Поховано його під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків, як він і заповідав. Смерть І.П.Котляревського була великою втратою для культури всієї України.
      30 серпня 1930 року в Полтаві було відкрито пам’ятник І.П.Котляревському. Створив його скульптор Л.В.Позен. В 1950 році відкрився Полтавський літературно-меморіальний музей І.П.Котляревського. З 1990 року встановлено премію ім. І.П.Котляревського за кращі здобутки в галузі драматургії та театрального мистецтва. Гідно відзначено в 1994 році 225-річний ювілей автора “Енеїди” вже в незалежній Україні.