Світ стендів пропонує Вам для кабінету української мови та літератури стенд-портрет із зображенням Володимира Сосюри в таких варіантах:

Прикріпити портрет до стіни не складно. Є кілька способів кріплення. Перед замовленням рекомендуємо ознайомитися з інформацією по кріпленню стендів.

Компанія Світ стендів доставляє продукцію по всій території України, а так само в будь-яку точку світу поштою.

Ознайомитися з повним асортиментом стендів можна на сайті компанії: http://mir-stendov.com

Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898р. Дитячі роки поета минали в селі Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі «Третя Рота». З одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем. 
       
        У 1911р. В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота. 
       
        14 жовтня 1917 року Лисичанська газета «Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня — «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу. 
       
        У 1918р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він утік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив Володимира Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя. 
       
        У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920-1921 pp. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна. Пізніше у поемі «Два Володьки» поет робить спробу дослідити двоїстість своєї душі

        У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ корегує цю думку: рукою Сосюри в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові...», але її поки не знайдено). Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка зробила Сосюру знаменитим. 
        Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922—1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.
        У 1927—1929 pp. написав низку поем. Неупереджена критика вбачає в В. Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але «провладні» критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931) і, зокрема, на однойменному вірші. 
        У 1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20 — 30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна, боротьба й кохання в якомусь своєму магічному поєднанні. Останні передвоєнні книжки («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», (1940) сповнені мотивів любові до жінки («Марії»), природи («Я квітку не можу зірвати»), до Вітчизни. Дві любові поета — до жінки й Вітчизни — були двоєдиним джерелом його поетичного натхнення. Інтимну лірику Сосюри зчаста іменують «Книгою Марії». На перший погляд, це не зовсім справедливо, адже поетична галерея романтизованих жіночих постатей у творчості поета широка: і Ївга, і Галя, і загадкова Констанція... Та з усіх цих милих серцю імен найбільше чомусь відгукувалось у душі митця старозаповітне ім'я — Марія. «...Губи шепочуть в блаженнім пориві для мене єдинеє ім'я: «Маріє!..» (1931); або ж: «Твоє ім'я «Марія» найкраще всіх імен» (1948). 

        У 1941 р. поет був евакуйований до Башкирії, 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, 1943 р. входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву», 1942, «Під гул кривавий», 1942, численні публікації в періодиці) проймають два мотиви. Це — віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди. 

        Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В. Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 р. І тоді з'являються нові книги віршів «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов'їні далі» (1957). Поема «Мазепа» (розпочата 1929 р., завершена в 1959 — 1960) віднесена до «заборонених творів», разом з ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі «Київ» лише 1988р., адже за сталінщини опублікувати її не було ніякої змоги, бо постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалися зрадницькими. Ю. Барабаш у дослідженні твору слушно вказував на стильову неоднорідність поеми. Якщо в першій частині образ Мазепи окреслюється в романтичному плані, то в другій значна увага відведена філософському осмисленню історичних подій кінця XVII — початку XVIII ст. і ролі в них гетьмана, який рішуче виступив за відновлення козацької держави. Поет дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи й спростовує великодержавницькі — і царські, і комуністичні — версії «зрадництва» гетьмана. У поемі акцентується, що Мазепа ніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити від московського колоніального пригнічення. Звичайно, поразка гетьмана наклала драматично-трагічний відбиток на його образ у художньому трактуванні Сосюри. 

        У 1960р. Сосюра завершує поему «Розстріляне безсмертя», розпочату в довоєнний час і опубліковану тільки 1988 р. в журналі «Вітчизна» (№ 1). Є підстави вважати, що «заспівна» частина цього твору, присвяченого жертвам сталінського терору, є поновленим з пам'яті шматком втраченої поеми «Махно». Цей твір засвідчив, що Сосюра ніколи не зраджував ідеалів юності, коли зі зброєю в руках боровся за українську незалежність, коли разом зі своїми побратимами у 20-х роках намагався піднести до європейського рівня рідну літературу. В поемі щиро й тепло йдеться про цвіт нашої творчої інтелігенції, який було брутально обірвано сталінськими: сатрапами в передвоєнне десятиріччя.
      
        Поет помер від гіпертонії, 8 січня 1965р.